Переглянути
Найсвіжіший номер
журналу "РІА-Україна"!

Олександра Коваль: «Форум видавців є точкою, з якої починаються роздуми»

Олександра Коваль – президент громадської організації «Форум видавців», організатор Національного книжкового «Форуму видавців у Львові» розповідає про улюблених авторів, історію створення Форуму та формулу успіху головної книжкової події України, про надбання та труднощі, про цінність книги та точку, звідки розпочинаються роздуми…

21733312_1598668846851831_1671753023_n

Олександро, в одному з своїх інтерв’ю Ви говорили про те, що любов до книги у Вас почалася з першого погляду. Що це була за книга?

Я не знаю і ніхто з моєї сім’ї не знав… (сміється). З книгою мене познайомила бабуся: вона читала мені, а потім для мене читали всі: мама, тато, гості, які приходили до нас. А одного дня мені дали нову книгу і я почала її читати сама.

У чому для Вас полягає цінність книги?

Читаючи книги, маємо можливість прожити кілька життів: бути героями, людьми слова й діла, відкривати нові світи, а це для мене виявлялося цінно у підлітковому віці. У такому віці у всіх є проблеми і тоді не завжди діляться з ними, думають, що самотні. Проте, коли читають книгу, в якій йдеться про аналогічні проблеми, то одразу відчувають, що є люди, які дуже добре зрозуміють. Інколи варто таку людину шукати в своєму оточенні, а якщо ні, то вести діалог із книжковим героєм. Мені здається, що кожен вишукує в книжках речі, які співзвучні з його думками.

Неодноразово Ви говорили про те, що потрібно вміти правильно читати. Що вкладаєте в поняття «правильного читання»?

Весь простір засмічений різними повідомленнями: я навіть по собі бачу, що витрачаю багато часу на фейкові новини та незначущі речі. Напевно, треба вибирати важливі книжки, спираючись на думку розумних людей, тобто не засмічувати свій простір.

В якому зараз стані книжковий ринок України? Чи достатньо у нас україномовної продукції?

Видавці кажуть, що він на етапі піднесення: пов’язують це із забороною ввозу російських книжок. Проте минуло мало часу, щоб можна було сказати: це дало ефект. Можливо, люди починають більше цінувати українські книжки і вони породжують пропозицію. Купувати видання повинна й держава: поповнювати бібліотеки. Органи самоврядування мають дбати, щоб нові книжки потрапляли в бібліотеки, а з цим ситуація не найкраща: фінансування як було незначне, так і залишилось і навряд чи збільшиться. Я підтримую ініціативи людей, бізнесменів, що купують книжки і дарують бібліотекам, адже вони потребують новинок.

21729473_1598668850185164_1295624839_n

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

В епоху Інтернету люди менше ходять у бібліотеки й обирають друковані книги. Як читаєте Ви: в електронному варіанті чи видання на папері?

Основне – читати і не важливо, як і де: в транспорті, в бібліотеці, на кухні. І головне – щоразу більше. Українці читають менше, ніж уся Європа, на жаль, це чотири книжки на рік, а не читає взагалі 50% населення – насправді страшна цифра. Тому щось потрібно робити. Не важливо, це електронна книга чи паперова, але я закликаю, що якщо навіть електрона, то її потрібно купити, а не скачати з піратського сайту.

Як Ви вважаєте, чи багато в сучасній Україні є авторів?

У Великій Британії час від часу проводять опитування про те, які професії вважають популярними. Останні роки понад 80% опитуваних вважають одним із найпопулярніших фах письменника. Західний світ налаштовує людей на те, щоб кожен створив історію, яку захочеться прочитати: так виникають бестселери, з’являються нові імена в світі літератури. Дітей у школах вчать писати есе, самовиражатися, спонукають до творчості. В нас поки що людей, які володіють словом, не так багато. Потрібно створювати нові світи, давати волю словам. У письмі йдеться про інше: не про оголення, а про бажання щось сказати, поділитися своїм світом. І, коли людина відкриває серце для того, щоб говорити, і починає писати, то не всім це вдається, адже одна справа думати, а інша – викладати думки на папері. Письмо – велика щоденна робота.

Які потреби у сучасного українського читача?

Скільки людей – стільки і потреб, тому я радію, що на Форумі вдається зібрати таку різноманітну пропозицію для всіх. Інколи нам закидають те, що ми не робимо якісного відбору, що поряд із письменниками, яких називають живими класиками, які входять у програму літератури в школі, є одночасно автори детективів або книжок, про які не прийнято говорити у вищому товаристві. Я переконана, що на кожну книгу свій читач, і не бачу причини, чому ми повинні змушувати когось читати філософські, глибокі, психологічні тексти, коли хочеться розважитися. В цьому і є принада видавничого життя: видавець має розуміння, для кого він готує свої книжки, і, якщо це розуміння складається, то його справа процвітає.

Назвіть своїх улюблених українських авторів та які їх твори вразили найбільше.

Мені до вподоби Сергій Жадан, Софія Андрухович, Юрій Винничук. Новий роман Сергія Жадана «Інтернат» я прочитала в рукописі, він ще не виданий. Автор розповідає про сучасні події на Сході, дуже раджу прочитати всім. У Софії Андрухович подобається «Фелікс Австрія», «Сьомга» і особливо «Старі люди». Твори Винничука можна читати від першого до останнього. Мені подобається, що він пише регулярно і дуже читабельно. Його так само, як і Софію Андрухович, помітили в Європі. Звичайно, флагмани української літератури у світі – Андрухович старший, Оксана Забужко, Андрій Курков (не можна не згадати його останній надзвичайний роман «Шенгенська історія» – це і легка, і дуже серйозна література, так пишуть західні письменники, книжки яких стають бестселерами). Не можу не сказати про одну книжку, яка мене дуже вразила, львівської поетки Маріанни Кіяновської. Вона написала серію віршів про Бабин Яр. Це не проза, книга не буде масовою. Вона говорить, що не мала жодного наміру на таку тему писати, але почала чути голоси і вважає, що це реальні голоси загиблих у Бабиному Яру і кожен вірш – окрема історія людини, яка їй говорила. Читати без сліз неможливо, до речі, це перша художня книжка про Голокост. Українці бояться самовиражатися, бояться складних тем, не знають, як до них підступитися. Потрібно описувати свій внутрішній світ, але треба й розуміти все, що відбувається і відбувалося, бо з цього складається наше життя і про це цікаво читати.

Якось Ви сказали: «Ніщо маленьке мене не цікавило. І мабуть, це якось на Форумі видавців відбилося – мене не цікавлять маленькі заходи». Сьогодні Форум видавців – подія, на яку чекає не лише Львів, а й вся Україна. Як вдається щороку організувати такий масштабний захід? Із якими найбільшими перешкодами стикнулися на старті заснування?

Ми почали з великого масштабу і поставили високу планку, а починали з прагматичних міркувань. Я вирішила всіх зібрати і запросити до себе, а Фонд «Відродження» нас підтримав. Чому захід називається не львівським книжковим ярмарком, а власне форумом? Бо ідея була тільки познайомитися і поговорити, але видавці приїхали з книгами, розклали їх у національному музеї Шептицьких. На перший Форум прибули іноземні учасники з Польщі. Я їх запросила, щоб вони поділилися досвідом подолання кризи, яку пройшли. Та, на жаль, ми Польщу не можемо досі у видавничому сенсі наздогнати. Наш захід відвідало дві тисячі людей, це був тріумф. Ми не збиралися продовжувати, це планувалося одноразовою акцією. Але потім почали дзвонити видавці і мали велике бажання приїхати знову. З музею ми перейшли до Палацу мистецтв, там і знаходимося, хоча давно потребуємо іншого місця, якого немає. Ми пристосувалися до того формату, який нам диктує життя: ми не можемо розгорнути велику експозицію в одному місці, але можемо принести фестиваль в ціле місто, щоб весь Львів став фестивалем. Така формула у нас спрацювала, і її ніхто не може повторити, бо в Україні немає міста, більш фестивального, ніж Львів. На Форумі пропонуємо людям, які цікавляться вузькою спеціальністю (історія, бізнес, філософія, жіноча тема, нон-фікшн), близько 20 різних напрямків, 800 заходів і 40 локацій.

Цьогоріч Форум видавців проходитиме під назвою «Точка творення». Чому така назва та що нового запропонуєте гостям?

Це фокусна тема. Ми вважаємо, що Форум видавців є точкою, з якої починаються роздуми. Приходить людина вперше, а навколо безліч творчих людей, і її це заряджає і заражає, вона починає творити сама. Форум – те місце, де починається творчість та щось нове.

Яким був перший Форум та які його здобутки сьогодні?

Минуло 24 роки, все змінилося, весь досвід двадцятирічної давності для нашого часу не годиться. Зараз усе інше, вся комунікація перекинулася в мережі. Багато нових видавців прийшли у видавничий бізнес із своїми ідеалами і намірами. Ми зрозуміли, що кожний раз треба починати як вперше, але один хибний крок – і репутація руйнується, щось зробиш неправильно - і всі правильні вчинки забудуться. Я навчилася: все потрібно робити найкраще. Будь-яка «халтура» вилазить боком, а це нечесно та несправедливо по відношенню до людей, що беруть участь, що приходять, та загалом до світу. Його необхідно робити кращим, чистішим і більш відповідальним.

Автор: Марта Лука