×

Ми тут:

журнал РІА львів, РІА УКРАЇНА підписатися

Андрій Худо: «Бізнес – це не лише про гроші, це про довіру, про цінності, про віру»

Автор: Дар’я Бавзалук

Концептуальні заклади Холдингу емоцій «!FEST» уже давно стали візитівкою Львова, і, без перебільшення, майже кожен турист міста Лева вважає за обов’язок побувати хоч в одному з численних місць. Про «Криївку» поширені легенди серед туристів, а у черзі перед «Ребернею» можна стояти понад годину. Про ребра, гроші, родину та конкурентів «РІА-Україна» розповів лідер холдингу Андрій Худо.

12 років тому Андрій разом із парт­нерами — Юрком Назаруком та Дмитром Герасимовим — зробили справжню ресто­ранну революцію у Львові. Зараз щодня заклади холдингу відвідують близько 20 тисяч гостей, а комфорт та гостинність забезпечують понад 2 тисячі працівників. Наприкінці року з’явився привід похвалитися ще одним новонародженим рестораном «Дуже висока кухня» у самому центрі міста. Андрій Худо зізнається, що ідею виношували кілька років, а над концепцією та дизайном працювали всією командою. Не випадково, що наша розмова відбулася саме у новому закладі.

— Здається, у Львові можна знайти ресторан на будь-який смак. Ви нещодавно відкрили «Дуже високу кухню». Що у ній такого, чого немає в інших закладах?

— Гасло ресторану «Їжа та музика без посередників». Концепція проста – гість спілкується напряму з шеф-кухарем. Хто, крім нього, знається на їжі у ресторані краще? Гість може замовити будь-яку страву, в нас немає меню і, відповідно, чітких цін. Є нагода попросити як якусь певну особливу страву, так і їх набір на певний бюджет. Повірте, наші кухарі вміють дивувати! Іноді сам не знаю, що мені подадуть на обід, коли замовляю нібито звичайний салат, а мені готують витвір мистецтва, чи хтось із гостей полюбляє буряк і шеф-кухар Юрій Кошик приносить морозиво з нього. Насправді таке пряме спілкування відвідувача і кухаря дає можливість підібрати саме ту страву, яка смакуватиме найкраще, а не обмежуватися лише сторінками «Меню».

— Як вважаєте, що тягне людей до ваших закладів?

— Кожен наш ресторан — це якась історія, яку ми розповідаємо. Галицька жидівська кнайпа «Під Золотою Розою» — розповідь про євреїв, які жили у Львові в міжвоєнний період, їхню культуру та побут, «Лівий Берег» — це історія Львівської національної опери та підземної річки. Ми працюємо у Львові — тому відчуваємо наше місто, знаємо місцеві легенди й історію. Так з’являються певні цінності й концепти, забарвлені родзинкою креативу.

— Який заклад показує найбільші фінансові показники?

— Нереально виділити когось окремо, є ціла плеяда лідерів, група дуже успішних закладів, які дають високі прибутки: «Реберня», «Копальня кави», «Криївка», «Львівська майстер­ня шоколаду», «Бернардини» і «Гасова лампа». Не можу їх ви­шикувати чітко за рейтингом, лідерство час від часу змінюєть­ся. Між цими форматами відбувається своє внутрішнє змагання.

— Скільки кілограмів ребер з’їдають львів’яни та гості міста у «Реберні»?

— Понад тонну в день, але впевнений, що це ще не межа.

— Що, на вашу думку, головне у побудові успішного бізнесу?

— Довіра. Бізнес – це ж не лише про гроші – це і про довіру, і про цінності, і про віру. Наприклад, я з усіма нашими партнерами в хороших стосунках, ми маємо спільне бачення тих чи інших питань, однаковий вектор руху. Так само я довіряю і своїм працівникам, своїй команді. Без цього неможливо зробити щось успішне, якщо ти не віриш людям, які трудяться з тобою пліч-о-пліч. Особливо, якщо говорити про франшизу.

— Чи доводилося закривати свої ресторани, чи були невдалі проекти?

— За майже 12 років існування холдингу виникали різні ситуації. Але ми завжди допрацьовували орендний контракт по терміну і виконували свої зобов’язання. Звісно, траплялися невдалі експерименти з концепціями, доводилося їх дещо змінювати або ж шукати зовсім нові підходи. Але так, щоб закрити раз і назавжди, – на щастя, такого не було.

— Чи відвідуєте заклади конкурентів? Оцінюєте їх?

— Насправді я і свої заклади не завжди встигаю обійти, але намагаюся час від часу дивитися, що роблять конкуренти, сусіди, інші ресторатори. Тішуся, що місто бурлить ідеями, щороку відкриваються нові і нові заклади, зростає здорова конкуренція.

— Ви вже давно не лише ресторанна компанія. Навіщо Вам стільки різнопланових проектів?

— Ширше коло ідей дає більше драйву, ти постійно в русі. Ми насправді не знаємо, в яку сферу нас занесе далі. Маємо пивоварню, видавництво, школу, бренд одягу «Авіація Галичини», майстерню будинків «Квітка», кейтеринг, Fest coffee mission — кавовий хаб, який привозить зелену каву до Львова безпосередньо від фермерів із Латинської Америки. Наразі зосереджуємося на наших нових проектах: ресторан «Ратуша» у львівській ратуші, культове місце «Дзиґа» і ресторан «Дуже високої кухні». Також велику кількість сил і уваги забирають майбутні «Реберні» у Києві та Чернівцях.

— Крім креативного підходу до бізнесу, у Вас ще й неординарний стиль одягу. Навіть зараз Ви в червоних брюках, а ваш шеф-кухар – у помаранчевих…

— Подивіться на вулиці міста! Люди зливаються з асфальтом, переважають кольори сірі, чорні, однотонні… На вулиці яскравих відтінків мало. А мені ж подобається червоний, і помаранчевий теж. Вони дають вогонь, натхнення, стимулюють до руху. Коли вдягаю щось яскраве, дуже драйвово почуваюся.

— Будь-яку людину формує її оточення. Найчастіше це родина. Розкажіть про сім’ю, хто ваша дружина, чим займаються діти.

— Вважаю, що підтримка дружини, надійний тил – важлива складова для розвитку та зростання будь-якого чоловіка, зокрема для мене. Якщо ж цей тил не надійний чи його немає взагалі, то побудувати бізнес чи кар’єру важко. Дружина Мар’яна працює в холдингу у внутрішньому ауди­ті, займається певними еконо­мічними розрахунками. До словами, ми з нею познайомилися саме на економічному факультеті в університеті. І як зустрілися на практиці — так і досі разом. Ми з родиною багато подорожуємо, намагаюся проводити з рідними якомога більше часу, розмовляти, займатися вихованням Юрія та Катерини. Не хочу втратити цей дорогоцінний час. Донька багато займається навчанням, англійською, танцями. Зізнаюся, вона інколи додому приходить пізніше, ніж я. Час від часу кажу їй, що це забагато для 10-річної дівчинки, вона ж переконує мене, що «впевнено йде до своєї мети».

— Чи у подорожах Ви запозичуєте якісь бізнес-ідеї, щоб потім втілити їх у своїх закладах?

— Звичайно. Серед них – ідея відмовитися від тарілок та приборів у «Реберні». 2 роки тому ми з Юрком Назаруком були у Торонто і зайшли у місцевий ресторан із морепродуктами. Там столи вкриті спеціальним целофаном, офіціант видавав одноразові рукавиці. Ми замовили кальмари та креветки і, яким же було наше здивування, коли нам кинули їх прямо на стіл. Ідею ми і привезли в Україну і втілили в «Реберні». Так, ми наткнулися на спротив персоналу і гостей, але з часом вони звикли і це вже стало своєрідною фішкою закладу.

Free WordPress Themes, Free Android Games